Стаття присвячена актуалізації комунікаційної компетентності педагога в умовах
цифрового формату діяльності. У ній розглядаються виклики та можливості, що постають перед педагогами в процесі використання цифрових технологій для ефективної
комунікації з учнями, колегами та батьками. Також аналізуються сучасні підходи
та інструменти, які сприяють підвищенню
комунікаційної компетентності в цифровому
середовищі. В останні роки проблема професійної компетентності набула нового звучання і стала об’єктом пильної уваги дослідників у галузі гуманітарних наук, що пов’язано
з глибокою цифровою трансформацією
практично всіх сфер людського суспільства.
У вітчизняній психології компетентність
розглядається як особистісна властивість,
яка в рамках діяльнісного підходу являє собою
здатність, що сформувалася, стабільно
і регулярно здійснювати діяльність, адекватну певним типам ситуацій, і на основі
наявних компетенцій вирішувати різноманітні навчальні, соціальні та особистісні
завдання, і яке з позиції особистісно-діяльнісного. підходу спрямовано підвищення ефективності цієї діяльності. При цьому з погляду
представників компетентнісного підходу
компетентність завжди соціально обумовлена, оскільки вона набувається в результаті
взаємодії з оточенням та співвідноситься з
діями у певних соціальних контекстах, маючи
мотиваційну, етичну, соціальну та поведінкову складові. На сьогоднішній день виділяються різні види професійної компетентності педагога. Запитам сучасної педагогіки
найбільше відповідають, на наш погляд, класифікації представників компетентнісного
підходу в психології, які виділяють соціальноправову чи соціальну компетентність як
уміння, пов’язані з професійним спілкуванням
та поведінкою, спеціальну компетентність
як наявність спеціальних знань та вміння
застосувати їх на практиці, персональну чи
індивідуальну компетентність як здатність
до самореалізації у професійній діяльності та
аутокомпетентність як уміння адекватно
оцінювати свої можливості. Виділені дослідниками види компетентності відрізняються
лише назвами та відповідають основним проблемним завданням професійної, у тому числі
педагогічної діяльності. На наш погляд, кількість компетентностей, що виділяються,
можна скоротити до трьох, об’єднавши в
один вид здібності та вміння, пов’язані з особистісними властивостями. Таким чином, ми
можемо говорити про предметну, соціальну
та особистісну компетентність. Предметна компетентність включає роботу з
матеріальними об’єктами природи і культури. Соціальна компетентність означає
вміння комунікувати з іншими у різних ситуаціях спілкування. Особова компетентність
відноситься до роботи з кордонами власної
особистості.
The article is devoted to updating the teacher’s
communication competence in the conditions
of the digital format of activity. It examines the
challenges and opportunities faced by educators in the process of using digital technologies
for effective communication with students, colleagues and parents. It also analyses modern
approaches and tools that contribute to the
improvement of communication competence
in the digital environment. In recent years,
the problem of professional competence has
acquired a new sound and has become the
object of close attention of researchers in the
field of humanitarian sciences, which is connected with the deep digital transformation of
almost all spheres of human society. In domestic psychology, competence is considered as
a personal property, which, within the framework of the activity approach, is a formed ability to stably and regularly carry out activities
adequate to certain types of situations, and on
the basis of existing competencies to solve various educational, social and personal tasks, and
which of the positions personal and activity. the
approach is aimed at improving the efficiency of
this activity. At the same time, from the point of
view of the representatives of the competence
approach, competence is always socially determined, since it is acquired as a result of interaction with the environment and correlates with
actions in certain social contexts, having motivational, ethical, social and behavioral components. Today, various types of professional competence of a teacher are distinguished. In our
opinion, the classifications of representatives of
the competence approach in psychology, which
distinguish socio-legal or social competence as
skills related to professional communication and
behavior, special competence as the presence
of special knowledge and the ability to apply it
in practice, best meet the questions of modern
pedagogy. personal or individual competence
as the ability to self-realize in professional
activity and auto-competence as the ability to
adequately assess one’s capabilities. The types
of competence identified by researchers differ
only in name and correspond to the main problematic tasks of professional, including pedagogical, activity. In our opinion, the number of
competencies that stand out can be reduced to
three by combining the abilities and skills related
to personal characteristics into one type. Thus,
we can talk about subject, social and personal
competence. Subject competence includes
work with material objects of nature and culture.
Social competence means the ability to communicate with others in various communication
situations. Personal competence refers to working with the boundaries of one’s personality.
