Характеристика показників бактеріовиділення у хворих на хіміорезистентний туберкульоз і вірус імунодефіциту людини залежно від рівня імуносупресії

Abstract

У ВІЛ-інфікованих хворих частіше розвивається хіміорезистентний туберкульоз, ніж хіміочутливий. Причини формування резистентності мікобактерії туберкульозу різноманітні, частіше за все це екзогенна реінфекція через виражений імунодефіцитний стан хворого. Також часто спостерігається формування вторинної резистентності шляхом внутрішньолікарняної трансімісії туберкульозної інфекції за рахунок розвитку синдрому мальабсорбції та інтрамакрофагальне паразитування мікобактерії туберкульозу, яке дає їй можливість розмножуватися та адаптуватися до протитуберкульозних препаратів шляхом зміни своїх властивостей. Лабораторне підтвердження туберкульозу у хворих на ВІЛ частково утруднене через переважання дисемінованих форм та відсутності деструкцій. Найбільш інформативними методами є бактеріологічний та молекулярно-генетичний. При використанні молекулярно-генетичного методу діагностики туберкульозу ми маємо змогу отримати високоточний результат та дізнатися про резистентність до Рифампіцину в максимально короткі терміни, приблизно через 2 год. Вивчення стану хворих на хіміорезистентний туберкульоз на фоні ВІЛ, залежно від ступеня імуносупресії, є надзвичайно важливим при виборі адекватної антибактеріальної та патогенетичної терапії.

HIV-infected patients are more likely to develop chemoresistance tuberculosis than chemosensitive one. The reasons for the formation of the resistance of mycobacterium tuberculosis are diverse, most often it is exogenous reinfection due to the expressed immunodeficiency state of the patient. Also, the formation of secondary resistance through intramuscular transmission of tuberculous infection is often observed, due to the development of malabsorption syndrome and the intramacrofage parasitization of the MBT, which gives it the opportunity to multiply and adapt to the anti-TB drugs by changing its properties. Laboratory confirmation of tuberculosis in HIV patients is partially difficult, due to the predominance of disseminated forms and the absence of destructions. The most informative methods are bacteriological and molecular genetic. When using the molecular genetic method of diagnosis of tuberculosis, we are able to obtain a precise result and find out resistance to rifampicin in the shortest possible time, after about 2 hours. The study of the status of patients with drug resistant tuberculosis against the background of HIV, depending on the degree of immunosuppression, is extremely important in the selection of adequate antibiotic and pathogenetic therapy